Соромно зізнатися, але я палю. Вже кілька разів кидав і знову. Домовився з дружиною, що куплю мопед і кину. Купив = кинув. Через 10 днів мопед вкрали з під під'їзду. Через півгодини перед міліційним відділком смалив...
Тепер купив мотоцикл, але диплом, екзамени сесія, нова робота, вже технічний директор, звільнення... Здавалось цьому не буде кінця. Ось вже ніби попустило, стало краще, та от знову хочеться курити.
Між тим як мотоцикліст я розумію, що між моїми ногами затиснено апарат підвищеної небезпеки :-). Звичайно я про свого залізного коня. Спитайте будь-кого що він думає про мотоцикли та мотоциклістів. Ми і самі свідомі того, що ризикуемо, інакше ніхто б не купував захисних обладунків, які роблять нас подібними до лицарів. Насправді ми і є лицарі - Лицарі Дороги. Кожного дня, коли ви пробиваєтесь крізь стрій бензиново-дизельних монстрів, Ви здійснюєте ПОДВИГ. Нам не потрібно вітряків, я певен, що сучасний Сервантес зараз пише про сучасного Кіхота на залізному коні.
Вже стало звичним, модним чи трендовим вважати, що мотоциклісти чи байкери зневажають життя. І зовсім не бояться його втратити. Ми ж точно знаемо, що абсолютної безпеки не існуе - є лише її іллюзія. Тому на своїх байках ми стараемося прожити життя швидко. Це зовсім не теж саме, що коротко.
Я кидаю курити. Паління саме по собі мені нічого не дає. Я можу спілкуватися зі своїми друзями і без цигарки. На роботі мене ніхто не контролює - коли захочу зроблю перерву, захочу взагалі додому поїду. Це моє життя, і здаеться у ньому і так забагато небезпек, щоб наражати себе на ще одну.
Немає коментарів:
Дописати коментар